[Bluesbreaker]

Дякую всій дружній компанії, ви мегачудові і я радий, що в мене з‘явилися нові друзі!

Вдячний тренерському тандему у складі чарівної і безстрашної Julia Kreder і мегапозитивного і вміючого все Grygorii Yakovina, ви заряджаєте енергією і надихаєте на подальший розвиток своїм викладанням матеріалу і власним прикладом!

Валентин Клепаков за чудовий настрій, професійне водіння, веселе спілкування і офігенну музику в дорозі!

З погодою реально пощастило, отака вона була по днях:
☀❄❄☀☀❄��

«Ітогі подвєдьом»:
Найцінніші знання, які я отримав цього разу і буду закріпляти при кожній нагоді:
- не дивитись на лижі під час руху
- розкутися і розслабитись, тоді всі рухи виходять самі по собі
- лижі магічно їдуть туди, куди дивляться очі
- підняти руки і тримати їх в полі зору
- трамбувати сніг, їдучи в пухляку
- вертикальна робота корпуса дозволяє не заритися і вивільнити носки лиж, щоб лижі пливли зверху по паудеру
- «підбирання ніг під себе» - це техніка розвантаження, яка однаково добре працює і в пласкому, і в різаному веденні лиж
- мантра «мені бля вниз!»��

Я вперше потрапив в такі високі гори і на такі складні маршрути, і чи не вперше в реальний паудер, і враження від цього незабутні, рівно як і пригоди, з цим пов‘язані.
Найскладніша чорна траса в регіоні Black Mamba здавалася спокійною синьою доріжкою Буковеля і її хотілося поцілувати, коли ми на неї вилазили з повного оффройду і розковбасу фрірайда в тумані-молоці, де вестибулярка відмовляється розуміти, де верх, де низ, чи їдеш ти, чи стоїш, і якщо таки їдеш, то з якою швидкістю, а якщо таки стоїш, то під яким кутом до вертикалі.
Коли спускалися по лісу в темряві по залізобетонному змерзлому снігу до самого асфальту дороги Zell am See - Kaprun.
Коли їхав на тросі за снігоходом вверх, що нас вивозив лижний патруль із фрірайд зони, бо підйомник, куди ми прагнули вийти, закрився раніше, ніж зазвичай.
Коли взяв перший в житті кулуар(чик).

Антон Яковина, я дуже радий, що це існує, відбувається і працює, так тримати!